хочеться зараз бути на трасі під львовом з великим рюкзаком і двома мужиками! а шо на справді? Їду зовсім в іншу сторону в абсолютно інакшому складі... отаке унылое говно!

дєточки-канфєточки, я вирушаю смалити своє м"яке тільце на протилежному березі моря, жерти заморські страви і дивитися, чи волохаті у тірків спини, якшо вони мені покажуть... тож ведіть себе як слід, будьте поганими і веселими;) 
                                                                                                      тьотя каріна

чикнулось из чьего-то жж...

Однажды вечером Муравей и Белка сидели рядом на ветке у двери белкиного дома. Взошла луна. Белка и Муравей ели сладкие буковые орешки с медом. Они долго молчали. Потом Муравей спросил:
— Ты никогда не устаешь от меня, Белка?
— Я? — переспросила Белка. — Нет, что ты.
Муравей помолчал, а потом сказал:
— Это вполне может случиться.
— Нет, — возразила Белка. — Не может. Как я могу устать от тебя?
— Очень даже можешь, — сказал Муравей. — От всего устаешь. Все на свете надоедает. Тебе ведь надоедают иногда буковые орешки?
— Буковые орешки… — повторила Белка. Она глубоко задумалась, но так и не смогла припомнить, чтобы ей надоели буковые орешки. «Но ведь как знать», — подумала она.
— Но ты мне никогда не надоешь! — сказала она.
— Надо же, — сказал Муравей. Долгое время они молчали. Тонкие перышки тумана поднимались из кустов и, медленно извиваясь среди деревьев, исчезали в лесу.
— Я иногда устаю сам от себя, — сказал наконец Муравей. — Ты — нет?
— А что именно у тебя устает? — поинтересовалась Белка.
— Не знаю, — ответил муравей. — Просто устаю. Весь целиком.
Белка никогда о таком не слышала. Она почесала за ухом и задумалась о самой себе. И когда она продумала о себе довольно долго, то неожиданно и правда устала от себя самой. Странное это было чувство.
— Да, — сказала она. — Теперь я тоже от себя устала. Муравей понимающе кивнул.
Был теплый вечер. Вдалеке что-то кричала с дерева сова, а высоко в небе висела луна, большая и круглая.
Муравей и Белка молчали и отдыхали сами от себя. Время от времени они вздыхали, хмурили брови и грызли орешки с медом. И только совсем поздно, когда луна уже почти закатилась, они отдохнули и заснули.

(с) Тоон Теллеген. «Не все умеют падать»

так хочеться когось рідного, прямо тут і прямо зараз. і так шоб танцювати, і носами у щоки тицятися. ан нєт, голубушка, подавайся в алкоголики!..

Є симпатичне кошенятко місяців 9-ти, красуня, чиста, домашня, але поки що немає куди його діти. можливо, хтось може хоча б на якийсь час забрати її до себе? а? А?

( малюк )

зірватись би зараз і плисти на Кубу
не боючись хвиль, танцювать на столах
побачити б милого дядечка Уго
та партизан у зелених штанах

податися б в Індію жерти вкусняшки
молитись Ганеші та мудрість вдихать
чи геть - в королівство морських черепашок
піти, як той Ленін, грибочки збирать

поїхати б, може, в Голандію стопом
в латинську пустелю - жувати пейот
застрягти удвох десь на полі квітковом
дивитись, як здобич шукає койот

взять на прокат у Харукі платівку
послухати джазу і випити з ним
зняти за пиво цицькастеньку дівку
та тільки з тобою, щоб більше ні з ким

бачила я сьогодні таких  милих дівчінку з собачкою і згадала, як прекрасний lastperson  якось подарував мені перегляд  "ashes and snow". ото дійсно краса, неперевершена гармонія і спокій, людина, природа - ціле, всеохоплюючи приємне) творець фільму, грегорі кольбер, заслуговує поваги:  стільки фото, величезна виставка, що їздить світом у кочующому музеї, кіноінсталяції...і все зроблено на совість, вражає  і сама ідея, і грандіозність масштабів, природність і просто краса

і шо ото за шняга сталася з моїм жж, що ні сіло, ні впало, перерстала відкриватися безліч інших жжурналів, мотивуючи це фразою "не удалось открыть узел ...  операция прервана"  може, знову якась холєра причепилася?  може, мені краще просто застрелитись тихенько і все?...

читала я тут Х Муракамі  "Джазовые портреты", хороша книжка, до речі, стільки нової інформації, хочеться відразу бігти слухати джаз иа погоджуватися/не погоджуватися з  Муракамі. він бо ж  великий цінитель джазу та колекціонер джаз.пластинок, за що йому велика шана)  Так от, подумалось мені уже не вперше: досить часто творчі люди  не байдужі до наркотиків-сексу-алкоголю. це є наслідком їх творчого потенціалу, жага нових  почуттів для стимуляції таланту, або ж  навпаки початковим джерелом цього таланту? і взагалі, що краще - померти молодим на гребені розвитку та слави, чи дожити до сідин, вичерпати потенціал, втрачаючи свою силу та даючи дорогу молодшим і кращим? і так піти з життя  хворим нікому не потрібним старцем.  а, може, навпаки, не захоплюйся так безнадійно психотропними/сильнодіючими речовинами, живи довго та щасливо настільки, наскільки дозволяє  чутлива душа, більше працюй, внеси більшу лепту прекрасного у світ, і стануть люди на землі кращими?)  звісно, не можна міряти всіх під одну гребінку, і наводити багато протиположних прикладів, але все ж цікаво: що було б, якби все було інакше?)

и снова короткий метр оказался интереснее подготовки к экзаменам, научным статьям и т.д. и т.п)   спасиибо,  trueshorts =)

мало і, як завжди, не так, як хотілося б, і знову видошукач трохи обманув... але вона була прекрасна))

сумно, що іноді не можеш бути хазяїном своїх дій, місцеперебування. і не тільки через те, що так обставини склалися, а й тому, що рішення приймають інші. тому ти що багато чим зобов"язаний, тому що не вмієш, не можеш чи не хочеш жити своїм розумом і своїми грішми. тому й доводиться чимось поступатися...

от чого я не розумію, так це навіщо люди масово палять листя та торічну траву. і так роблять по всій україні, куди не поїдь. так, всім заважають жити суха трава, зів"яле листя, і хочеться поскоріше нового, зеленого, та невже не очевидна шкода, яку ми завдаємо і собі, і землі, і повітрю? нікого не лякають навіть застереження пожарних, які задовбуються кожного сезону ліквідувати наслідки цих ритуальних спалювань? вогонь спокійно собі горить у полі, біля газових труб, біля будинків, а всім хоч би що? не кажучи вже про те, скільки там гине мілких комашок/букашок/твариночок та згорає верхнього шару грунту,що напевне впливає на родючість землі...

дивно, як маленький пучечок насмерть зірваних квіточок може миттю підняти кепський настрій) 
але така незадача, кепський настрій, трясьця його матері, є, а квіточок нема. і на травичці піти полежати сумно

Спочатку це мав бути грандіозний спортивний комплекс (льодовий стадіон, іпподром, усілякі там розваги), потім спортивно-офісний, ще згодом - вражаючий водно-розважальний центр... на всі ці ідеї виділялись деякі чималі кошти, і ось що з цього вийшло





до речі, під забудови на різні комплекси, офіси та інші споруди використовують чимало дитячих майданчиків, парків, десятки гектарів лісу, йде сила-силення грошей, а довести до ладу недобудованих велетнів руки не доходять. зате хоч погуляти є де